Доброволець, кореєзнавець,
викладач, підприємець

Оптиміст і десантник Денис Антіпов

Любов до авіації в Дениса Антіпова від батька, до книг – від мами, до України – від пращурів, а до корейської культури та історії – власна.

Батько Дениса був офіцером та служив в авіаційно-технічній службі в одній з частин Військово-Повітряних Сил України і часто брав сина з собою на аеродроми. Хлопець захоплювався літаками-винищувачами, а згодом і  легендарною “Мрією”, на якій з часом вже літав і його батько. Мама, дружина офіцера, прищепила Денису любов до книг, яких у родині була велика кількість, і які вони взяли з собою при переїзді до нового місця служби батька з Івано-Франківська до Києва. Двоюрідні діди Дениса служили в УПА, і їхня біографія надихала його з ранніх літ. А в історії Кореї Денис дуже рано і самостійно розгледів багато спільного з Україною. Він співчував досвіду розділеності Кореї, захоплювався її культурою.

Коли для відмінника Антіпова настав час обирати виш, він вступив на факультет корейської мови та літератури Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання Денис тричі відвідав Корею – як турист і як студент. Йому навіть пропонували залишитися там працювати, але він, звісно, повернувся додому. 

Після здобуття ступеню магістра Денис почав працювати в університеті асистентом кафедри мов і літератур Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Писав кандидатську. Жадібно пізнавав життя, постійно будував плани на майбутнє, задумував проєкти, брав активну участь в громадському житті країни і продовжував багато читати.

У 2013-му Денис став одним із найактивніших учасників Революції Гідності. До цього він уже мав досвід участі в маршах на честь УПА та «Мовному Майдані». Коли Майдан лише розпочався, Денис приніс на головну площу країни власний банер із гаслом «Козацький цитатник» за Євромайдан!» Це була назва групи соцмережі «VK» (на той час найбільш популярній серед української молоді), яку Денис створив як гумористичний проєкт з «українізацією» відомих мемів, цитат, фільмів та інтернет-культури в козацькому стилі. Також Денис завжди мав біля себе вудилище, на якому закріпив два прапори – синьо-жовтий із написом «Слава Україні! Героям Слава!» та червоно-чорний із написом «Слава Нації! Смерть ворогам!». 

Згодом вирішив зробити ще більше — власноруч зробив великий прапор Європейського Союзу і закріпив його на одній з колон Монументу Незалежності. Його зірвуть силовики під час розгону студентів. Денис був на Майдані майже щодня, і лише дивом не опинився там під час першого розгону мітингувальників у листопаді, та того лютневого ранку, коли на Інститутській почалися розстріли.  

Час на Майдані зміцнив переконання Дениса, що суверенітет України вартий будь-яких жертв. В перші дні анексії Криму він пішов до військкомату. Там йому, офіцеру запасу, відмовили, бо військова спеціальність перекладача не була затребувана. Денис не здавався і шукав можливість долучитись до війська. Разом з товаришами тренувався військовій справі, проходив вишколи на полігонах, де навчали базовій тактиці, розвідці, вивчав теорію та з відповідальністю ставився до практичних занять. 

Денис закінчив курси по керуванню БПЛА при Києво-Могилянській академії – у Центрі підтримки аеророзвідки та при Товаристві сприянню обороні України. Став дипломованим оператором безпілотників. Допомогло йому у оволодінні спеціальністю його дитяче захоплення авіа-моделюванням, десятки прочитаних присвячених авіації книжок та сотні годин, проведених з джойстиком на авіасимуляторі та у повітряних боях комп’ютерних ігор.

Врешті, він взяв відношення та мобілізувався у новостворену 5-ту батальйонну тактичну групу 81-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Для цього йому довелося офіційно відмовитися від академічної броні. Денис жартував, що «закосив» від навчання до армії. Більшість у той час робила навпаки. 

На війні Денис взяв собі позивний «Бук» в продовження родинної традиції – його двоюрідні діди в УПА мали позивні «Дуб» і «Листок». «Бук» став командиром взводу аеророзвідки і воював на багатьох важливих напрямках перших років війни: в районі Донецького аеропорту, Авдіївки, Попасної, на Світлодарській дузі. 

Важливою для Дениса була світлина, яку він зробив разом зі своїми побратимами  на сході України в 2015-му році. Вона є відсилкою до знаменитої американської світлини «Підняття прапора над Іводзімою (Японія)» під час Другої світової війни. Деякі воїни з фото, як і Денис, віддали життя за Україну, прапор продовжує майоріти.

Денис завжди приховував і применшував свою роль і ризик на війні. Тільки завдяки спогадам його побратимів, а потім і нагородженню орденом Богдана Хмельницького (посмертно) близькі дізналися, яким сміливим командиром він був.

У 2016 році Денис демобілізувався і, за його власною оцінкою, доволі легко повернувся до цивільного життя. Навіть з війни він зумів винести позитивний досвід. Неодноразово казав, що став більш впевненим в собі і рішучим, навчився ще краще спілкуватися з іншими і цінувати те, що мав.

Він згадував, що почав захоплюватись 3D-друком тоді, коли про це мало кому було відомо. Денис придбав одним з перших 3D-принтер в Україні і розпочав його застосовувати для друку потрібних компонентів для війська. Також купив лазерний станок, запросив друга-ветерана – і разом вони почали займатися гравіруванням по дереву і металу. Виробництво та онлайн-магазин мали назву «ua.gifts».  Під час епідемії коронавірусу налагодили виготовлення захисних щитків, які реалізовували по собівартості для лікарів і військових. Проєкт отримав назву «Оперативний щит». Згодом ветеранська справа стала маркетплейсом для ветеранського бізнесу. 

В підприємництві Денис був пристрасним і амбітним. Як і у всьому іншому. Виграв грант на навчання в Київській школі економіки, щоб отримати знання від найкращих підприємців і експертів країни. Почав розбиратися в юридичних та податкових питаннях, маркетингу. Мріяв про міжнародний розвиток – хотів робити сучасні і небанальні, обов’язково якісні подарунки, які б асоціювалися з Україною.

Пізніше Денис активно долучався до наступних хвиль навчання ветеранів вже як викладач. Ділився своїм досвідом, щоб майбутні підприємці могли свій шлях підприємця проходити ефективніше. Завжди готовий надати менторську підтримку, проконсультувати з питанням маркетингу, виробництва, перемовин. Активно брав участь у подіях спільноти і сам був ініціатором. Справжність і ціннісність Дениса відчувалася в кожній дії.

Все це він поєднував з викладанням корейської мови в університеті імені Шевченка, який став йому другим домом. А ще – з активною участю у ветеранському русі. Був громадським активістом. Паралельно вів декілька гумористичних та просвітницьких сторінок у фейсбуці і мав власний канал на YouTube. Продовжував активно читати і поповнювати власну та батьківську бібіліотеку. Остання прочитана ним книга – «Справа Василя Стуса».

Про війну Денис ніколи не забував і залишався в оперативному резерві першої черги. Його військовий наплічник завжди був зібраний. У 2022-му він знадобився. 25 лютого вони з батьком прийшли до ТЦК та СП свого району.  Денис знову приєднався до десантно-штурмової бригади. Цього разу – 95-ї, відомої своїм бойовим шляхом від самого початку війни за незалежність. 

З нею він відразу потрапив на передову і вже в березні отримав перше поранення. Жартував, що тепер має другий день народження в одну дату з Тарасом Шевченком. Навіть в госпіталі Денис не міг просто лежати, а запустив багатомовний веб-сайт для публікації інформації про злочини російської армії в Україні. Також давав коментарі і інтерв’ю для іноземних медіа. В найчорніші для країни дні він залишався таким же позитивним і усміхненим, яким його запам’ятали в аудиторіях рідного вишу.

Не чекаючи повного відновлення після поранення та контузії, Денис повернувся на фронт. 11 травня 2022 року його підрозділ потрапив під обстріл. Цього разу Денис загинув, виконуючи поставлену задачу з аеророзвідки. Під його бронежилетом  в той момент були чотири прапори, серед яких – його синьо-жовтий та червоно-чорний, з якими Денис пройшов Революцію Гідності та АТО. 

Після прощання із Денисом батьки встановили флагштоки з такими прапорами на подвір’ї родинного будинку в селі Хотимир на Івано-Франківщині та біля могили героя. Денис дуже любив рідні місця і повертався за кожної нагоди. Вулиця, на якій стоїть будинок Антіпових, тепер носить його ім’я. На його честь також назвали вулицю в Києві, Денис став почесним громадянином столиці посмертно. В місті відкрили також декілька пам’ятних знаків на його честь.

Збереження спадщини і пам’яті про єдиного сина стало місією і, в якійсь мірі, порятунком для батьків Дениса. Геннадій і Марія Антіпови заснували Фундацію імені сина. Вони долучились до відновлення після ракетного удару Центру корейської мови та літератури, що зараз перейменовано на честь їхнього сина. А ще – запровадили щомісячну стипендію для десяти найкращих студентів, які в його alma mater вивчають корейську мову. Мріють про іменну премію, яку планують вручати щороку 30 червня – в день народження Дениса. Фундація готує до друку книгу, до якої ввійдуть спогади про Дениса його друзів, знайомих, колег та побратимів.

Дивіться також документальний фільм «Або ми, або вони», створений Платформою пам’яті Меморіал в пам’ять про Дениса Антіпова. Субтитри доступні дев’ятьма мовами, в тому числі корейською. 

Текст — Анастасії Берези.
Фотографії надані родиною Дениса.